Чекушка-travel

Чекушка-travel

Чекушка-travel

Комментарии к записи Чекушка-travel отключены

1 Травня — «Мир, труд, май! Радость через край…» (с) Ляпис Трубецкой

О 5й ранку отримую СМС від oleks-и про те, що його поїздка відміняється :(
Значить старт о 9й ранку зі Стоянки, з дому треба виїхати десь о 8:30.

Підйом о 7:00, сніданок, нав’ючування речей, старт.
Изображение
Изображение

Без 5 хвилин до 9:00 я вже був на АЗС у Стоянці. Черги на заправці великі. Чекаю решту команди.
Аж тут на АЗС заїжджає синій Зонгівський чоперок на 125 кубів з кофрами і милою парою в однакових шоломах, котрого я запримітив ще на пр-ті Перемоги. Дивлюся, а в них ще й номери «СВ» — може земляки?
Підходжу, запитую про їхній маршрут, крейсер і чи не проти вони того, що я пристроюся до них. До Житомира нам по дорозі, а далі розберемося. Крейсер 90 по китайському спідометру — я маю встигати. Все вирішено, їдем!

Дзвоню Well-у і повідомляю про те, що до Житомира я їду окремо, але повільніше. Мають наздогнати.
Аж тут на АЗС залітає чорний 4-тактний кінь з Fazer-ом на борту. Зонг-клуб починає збиратися в реалі :D
Отже, Fazer чекає на решту команди, а ми з синім зонгом під управлінням Діми вирушаємо….

Реальний крейсер складав близько 80 по GPS. Для Чекушки це багатувато, але в межах норми. Зонг їде перший, оскільки вихлоп Чекушки не рекомендований до нюхання без протигазу протягом тривалого часу.

Весело обганяючи деякі фури та інколи міняючись місцями ми зі стабільною швидкістю долетіли до Коростишева. Об’їхали його по окружній. Далі вже Житомир.

Від монотонного режиму і вібрацій я починаю дурачитися: лягати на бак, вивішувати ноги на дугах або ставити їх на…. Чорт! Ліва нога нормально стала на задню підніжку, в правій щось заважає. Зирк вниз і… :mla1: правий бардачок відкритий. Як? Яким раком? :shock: У мене ж там запасні свічки, котушка, решта дрібниць…..

Правий поворотнік, сигнал, по гальмам — позапланова зупинка. Фух…. Випала лише пляшечка з маслом, котра була загорнута в ганчірку і лежала з самого верху. Решта речей на місці….

Діма розвертається і аккуратно їде по зустрічній до мене. Починається розбір польотів:
Як він відкрився? — Загадка.
А давно? — Підніжка червона, в місці контакту фарба протерта до грунта. Значить давно, дуже давно. Добре, що траса рівна і решта всього на місці.

Поки в мене в голові триває процес скорботи за втраченою пляшкою та пошук відповіді на питання «як і чому?», ми ведемо бесіду. Виявляється, що номера «СВ» у Діми недаремно. Він теж з Ніжина, мало того — з мого ж району і практично з сусідньої вулиці. Оце так зустріч! В Ніжині він буває, як і я, по вихідним, тому ми фактично й не бачилися.

В цей час на горизонті з’являється KLR з Льошею і Юлею. Рокери (я і Льоша з Юлею) чекають решту рокерів. Ми з Дімою обмінюємося телефонами і Зонгшен стартує — маршрути в Житомирі розходяться.

Не пройшло і 10 хвилин, як ціла орда з характерним гулом причалює біля нас (треба фото). Привітання, організаційні моменти. Вирішуємо, що мандрівники на KLR добряче втоплять і будуть чекати мене перед Бердичевом, де ми роз’їжджаємося: Чекушка і KLR прямують на Меджибіж, а ендуро-команда (Well, Gayka, Fazer, Dimka) на Вінницю. До Бердичева Чекушка їде в складі ендуро-команди, котра заради неї люб’язно скинула 10км/год крейсера.

На виїзді з Житомирської окружної всі дружно заправляємося до повного.
Изображение
На заправці зустріли пару з Центральної України на величезному BMW, котрі теж подорожують.
Я повідомляю Well-у про те, що крейсер можна підняти на 5км/год, Чекушка спокійно його приймає.

Все-таки вп’ятьох їхати доволі весело, дорога пролетіла непомітно. Перед Бердичевом розвилка з блокпостом. Метрів 200 після блокпоста нас чекають Льоша з Юлею. Але ендуро-команда планувала їхати по окружній, тому ми зупинилися перед розвилкою, перекусили. Далі виявилося, що ендуро-команді їхати можна й через Бердичів, тому під’їхали через блокпост до КЛР та реорганізувалися. Заодно я добре підтягнув кріплення обох дзеркал, оскільки вони почали хитатися.

В Бердичеві дещо налякав Льошу: перед КЛР їхала машина, котра різко пригальмувала, КЛР за нею. А у мене попри писк задньої покришки починає швидко наближатися лівий кофр :o Обійшлося.

Далі заправка WOG, де КЛР має поживитися. Поки заправлялися, до колонок заїхала спорт-команда Рокера: Archer, Торопунька та Ігор. Всі в мухах, бо добряче топили по трасі. (треба фото)

Наступна зупинка була десь в районі Уланова, оскільки накрапав дощ. Льоша з Юлею вирішили перечекати та одягнутися в дощовики, потім наздогнати мене в Летичеві. Я тим часом втопив далі.

Ось скоро і Хмільник, котрий liach рекомендував об’їхати по окружній. На розвилці перед містом стоять гайці, я ж зупинився за 200 метрів до них і почав копатися в навігаторі, щоб не пропустити надалі потрібний поворот. Стартую — гайці мене зупиняють:
«Що це ви так невпевнено?.. зупинилися були перед нами»
«Дивився, як Хмільник об’їхати»…
Дізнавшися звідки я їду, і скільки років Чекушці, попросили техпаспорт. Переконалися, що їй дійсно пів-століття, і відпустили мене, розповівши, де звернути на Летичів і Меджибіж. Спокійні, ввічливі, наче й не гайці ;)

Виїхавши на окружну, спостерігаю такі пейзажі:
Изображение
Изображение

Я чесно не знав, по якій області я їду. Підозрював, що вже не по Житомирській, але ці знаки розставили всі крапки над і:
Изображение
Изображение

Перед Летичевом зупиняюся на заправці, мене доганяє КЛР. Далі їдемо разом.

Наступна зупинка вже в самому Летичеві біля Кармалюка і Замку, де на вежі грають фольк-рок… (Льоша, дай фото біля Кармалюка):
Изображение
Изображение

Поряд із замком розлилася річка Вовк:
Изображение

Відпочивши та перекусивши, їдемо в сам Меджибіж. Без проблем знаходимо черговий замок. Люб’язно залишаємо речі та шоломи на касі та починаємо екскурсію:
Изображение
Изображение

З самого верху башти відкриваються такі пейзажі:
Изображение

Изображение
Изображение

Льоша і Юля зупиняються в місцевому готелі. Я ж їду до Славка. Оскільки у мене в запасі ше є трохи часу, а дорога через Хмельницький краща, хоч і довша, то вирішено їхати саме нею.
Проте ще біля готелю я помітив, що в мене сильно хитаються дзеркала, особливо ліве. Дивно, кріплення підтягнуті. Помічаю невеликі тріщини в місцях надрізу і згинання тих кріплень. Хм. Ладно, у Славка заваримо, сподіваюся, що доїдуть…

Стартую. Мої сподівання виявилися даремними: за кілька кілометрів я починаю обганяти вантажівку, аж тут моє ліве дзеркало просто падає вниз :zemla: Попереду зустрічна, тому я даю по гальмам і стрибаю на ліве узбіччя, де чіпляю багнюку і ледве втримую мотоцикл.
Перша втрата? Ні, на диво дзеркало не розбилося, а лише трохи подряпалося. Окрема подяка зустрічним машинам, котрі його не переїхали;)

Дзеркало в сумку, і крутячи головою, доїжджаю до Південного Бугу, де він ще маленький:
Изображение

Ще кілометрів через 10 праве дзеркало просто лягає мені на руку, але я встигаю його зловити. Як точно я зробив кріплення — протрималися рівно 7300км і здалися майже одночасно :lol:
Пакуємо і його в сумку. Мотоцикл стає дуже незвичним з водійського місця, оскільки ці дзеркала я ніколи не знімав з нього, навіть під час ремонту. Крутячи головою вже в обидва боки, я заїжджаю в Хмельницький:
Изображение

До чого затишне місто: все спокійно, тихо, всі неквапливо кудись їдуть… Зупиняюся, щоб прикупити місцевого пива, в процесі пакування котрого в мене вилітає замок на боковій кишені сумки :mla1: Та що за напасть!
Добре, що є прищіпки для кріплення клейонки на мотоциклі. Вони мене виручають.
Їду через центр і просто кайфую: приватний сектор, тролейбуси… Затишно.

На виїзді з міста зупиняюся, щоб звірити дорогу. Відчиняю кофр, а там :mla1: чохол для шолома вже мокрий від пива… :mla1::mla1: і ще раз :mla1:

Добре, що у мене була порожня тара, що зберегло частину дорогоцінного напою. Поки перепаковувався, поруч проїжджає Зонгшен-спортбайк з двома вершниками, вітаємося. Аж тут вони зупиняються, розвертаються і прямують до мене:
«І не кажи, що ти в цей святковий день зламався :) »
Поспілкувалися, маршрути різні, побажали одне одному щасливої дороги.

Через дясяток кілометрів на спуску тягнучка, потім взагалі всі зупинилися. Ходять люди, стоїть міліція, блищать мигалки. ДТП? Запитую у чоловіка, котрий проходить повз, що трапилося:
«Ужас! Всі, хто в машині — 4 трупа». Ніссан Кашкай на зустрічному узбіччі залетів під ПАЗік, схоже, що ще й загорівся. Мабуть спішив когось обігнати… не встиг. Земля їм пухом…

Попри це по дорозі до Віньківців не можна не помітити такої краси: спуски, підйоми, квітучі сади над дорогою, а тут ще й таке:
Изображение

Дзвоню Славку, він вже потемки зустрічає мене на в’їзді у Віньківці. 10 хвилин нещадно розбитих доріг — і кінцева точка першого дня досягнута.

Изображение

Застілля, бесіди…. За день пройдено по одометру 417 км. Попри всі негаразди враження від Хмельниччини найпозитивніші. Таке відчуття, що приїхав додому 8-)

 

2 травня — «A Year to the Day» (c) Van Halen

Прокинувся о пів на п’яту ранку із-за того, що сусіди гучно лаялися і шкрябали лопатами по бетону. Проте втома перемогла і мій сон продовжився Изображение

Підйом заплановано на 8:30, щоб після відправки ендуро-команди їхати в Кам’янець та Хотин. В процесі виїзду зі Славкового двору я відкрутив чимало газу… і біля гаражу Торопунька запитав, чому це у мене наполовину вилізла флейта з лівого глушака. Знову :mla1: . Добре, що хоч дзвіночок-розсіювач не загубив.

Невдовзі у Віньківці заїхав КЛР. Чай-кава, домовляємося про те, що зустрінемося в Хотині, інакше у Кам’янці-Подільському.

Після старту Льоші та Юлі починаємо зі Славком приводити Чекушку до ладу. Щоб зняти кріплення дзеркал для зварювання необхідно відчиняти параболу, а ще виставити ті дзеркала, підтягнути гальма, прикрутити флейту та змастити троси. Зачиняємо параболу — не світиться габарит у фарі. Поки знайшли причину, прикрутили проводок на місце…. Знову перевірка — тепер не працюють праві повороти — знову ліземо в параболу :banghead:

Коротше, виїхали ми десь після полудня. Ще поки заправилися :roll: Вирішено тулити до самого Хотина, а потім в Кам’янець.

По дорозі трапився знак небезпечних поворотів з такою табличкою

Изображение

тільки замість числа «3» там було «12» — на відео помітно

Такі підйоми я зазвичай брав на 3й передачі зі швидкістю від 70 до 40 км/год. Проте спусків було більше. І куди його стільки їхати вниз? А як назад додому карабкатися?

Не доїжджаючи до Кам’янця у мене остаточно починає глючити зчеплення: ручка зависає у витиснутому положенні — рушати майже нереально. Залишки двотактного масла швидко вирішили дану проблему. Зв’язуємося з Льошею — зустріч у Хотині.

Изображение

До Хотина доїхали нормально, не рахуючи те, що у Кам’янці бруківка стоїть дубала, а машини влаштовують анархічний броунівський рух по всій дорозі.

Ось вся дорога «туди» в прискореному варіанті:

Хитросплетіння вуличок Хотина варті окремої історії.

Наша друга зустріч:

Як виявилося, Льоша та Юля вже відвідали замок, тому зараз стартують в Кам’янець селитися в готелі. Ми зі Славком за цей час маємо оглянути Хотинський замок та доїхати до Кам’янця, де вчотирьох будемо вивчати чергову кам’яну споруду.

Отже, Хотин.
Припаркувалися ми біля самісіньких воріт, запхали речі та шоломи в бокові кофри Славкового Трансальпа та пішли на оглядини.

Изображение

Перша брама:

Изображение

І тут вид на сам замок:

Изображение

Розміщене все на дуже й дуже нерівній місцевості, а ще хочеться спуститися до Дністра, тому я одразу передчував, що буде моїм ногам, закутим в «бєрци».

Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

З середини укріплення можна безмежно любуватися володіннями:
Изображение
Изображение

Я на тривалий час застряг в музеї інструментів катування — там було прохолодно, темно (тому й без фото), але дуже цікаво. Від деяких приладів просто мурашки по шкірі йшли — чого варті хоча б «залізна діва» та «котяча лапа» :killhim:

Спускаємося до Дністра. Зовні замку в кадр помістився лише декор — в ті часи теж були дизайнери!
Изображение
Изображение

Дністер зустрічає нас багнюкою (котру я не відмив і до сьогодні), болотним смородом і цілими пачками комарів, великих злих дністровських комарів:
Изображение
Изображение
Изображение

До води все-таки ми все-таки дісталися, я навіть умився:

Отак природа «розрізає» каміння:
Изображение

По дорозі наверх згадувалися слова Нестайка: «….а дід Салимон ловив. Ловив, хекаючи й примовляючи: — Ат, шелегейдики! — Ат, шмарогузи! — Ат, катові гаспиди!». Так і я, хекаючи і примовляючи, ледве доповз наверх до мотоциклів.

Изображение
Изображение

«От ввечері приїдете додому, сядете за стіл — і пошкодуєте, що не придбали моєї наливки ;) » — Буковинський колорит неможливо забути.

Вдягаємося, стартуємо. По дорозі відмічаю Чекушку на березі Дністра:
Изображение

Камера не може передати цю красу:
Изображение
Изображение

А ми, між іншим, вже знову на Хмельниччині:
Изображение
Изображение

Вдосталь настрибавшись по продавленому асфальту, відмічаємося на в’їзді в Кам’янець:
Изображение

Сам Кам’янець схожий на якесь карнавальне містечко: в центрі надутий величезний батут, лунає музика, співи, купа кіосків, атракціонів, людей стільки, що не протиснутися, машини ледве повзуть в сторону замка..

Паркуємося. Чекати на вершників з КЛР довго не довелося — Льоша з Юлею запримітили нас ще коли ми пробиралися крізь карнавальний хаос до замку.

Изображение
Изображение
Изображение

Третій замок за два дні. Ба навіть четвертий, якщо рахувати Летичів. :sorry: , але мене вже просто нудить від каміння Изображение
Тому будуть лише фото.

Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

В небі пролітає куля з прапором України. І тільки зараз я починаю розуміти, велич яких просторів криється за тим прапором.
Изображение

Изображение

А ще була гончарна майстерня, в якій дівчинка 6 років під наглядом майстра сама зліпила чи то горщик чи то чашку. За цим процесом перетворення глини можна спостерігати вічно, реально вічно! (фото)

На жаль, ми вже просто по часу не встигаємо відмітити в місцевому кафе Льошин «четвертак» (25 років). Тому тепло вдягнувшись і попрощавщись до завтра (а Славко до річної Рокеровки), стартуємо на Віньківці.

Поки заїхали в місцевий маркет, то почало темніти. Майже до самого виїзду з міста на кожному світлофорі переслідували ДАІшну машину:)

Я розробив новий спосіб взяття підйомів: перемикатися на 3-тю передачу, коли швидкість падає до 80-75 км/год — і це на одноциліндровому низькооборотному двигуні. Дорога полетіла скоріше, на підйомах Славко вже не гвалтував свого мотора низькими обертами, а я не переймався за те, що зарядки АКБ буде недостатньо.

Нашу швидкість частенько збивали фури: навантажені по самісіньке «не хочу», вони ледве сунулися наверх на 1-2 передачах, видихаючи при чьому цілі хмари сажі. За однією з таких шаланд на швидкості десь 15км/год я почав просто відштовхуватися ногами від дороги, ака Жак Паганель :) Схоже, що водій помітив це в дзеркало і швиденько прийняв до узбіччя давши можливість нормально його обігнати.

По дорозі мінялися місцями, але перемогла схема, коли Славко їхав попереду: Трансальпівського світла вистачало на двох, я ж своїм ближнім лише підсвічував розрив між мотоциклами. В такому темпі ми й доїхали майже до самих Віньківців….

Чому майже? — На одному з підйомів я відчув, як щось вдарило мене по лівій п’ятці. Так, я знав, що від Хмельницьких доріг Чекушка розвалюється на запчастини. Так, я пам’ятав про прикрий інцидент з відкритим бардачком. Тому давай зразу на ходу нишпорити рукою в районі лівого бардачка….. :mla1: :mla1: :mla1: А тійомать нехай, та там же вся електрика!!! Акумулятор, реле-регулятор, комутатор… а він відчинений! Настіж! От і приїхали :mla1: . Це десь валяється побити акум…. Але чому Чекушка ще досі їде? Невже ще не все випало? :oops:

Правий поворот, сигнал (працює!), гальма.. Мотоцикла не глушу, світло не вимикаю…. Мій дорогоцінний Мерсовський акумулятор весело підстрибує на кришці бардачка, тримаючись за дроти….

Лунає дзвінок мобільного: «Спускайся, Славіку. Зі світлом. У мене акумуляторний бардачок відкрився.»

Світло, ще яскравіше.. Ось і Славко. Присвітили Трансальпом на бардачок — майже все на місці: реле-регутятор висить на дротах, запобіжник скручений буквою «зю», комутатор ще не встиг вилетіти, навіть гумова прокладка лежить на кришці, притиснута акумулятором. Але все одно чогось ніби не вистачає — Славко відправляється вниз і за пару хвилин повертається ще з одною «резинкою», котра фіксує акумулятор.

Збираємо, закриваємо бардачок, рушаємо далі. Треба описувати, скільки разів далі по дорозі я перевіряв бардачки? :lol:

Додому приїхали десь о пів на одинадцяту вечора… Накатали по навігатору 240км, по одометру… 237? Рахуйте самі, я йду спати мертвим сном!

Изображение

 

 

3 травня — «.. мічта завьот міня впірьод» (с) Брати Гадюкіни

Найлегший день… має бути. Всього 110км.

У зв’язку зі скоригованими планами бронюю готель. Так, я знав, що там буде жесть. Але мені дійсно хотілося якось прикрасити «нудний» день.

У зв’язку зі вчорашніми подіями, «тюнінгуємо» зі Славком обидва бардачки. Також змащуємо вісь маятника (у мене там своя система), деякі троса, доливаємо масло в картер (2Т, оскільки звичайне мінеральне моторне вилетіло десь на Житомирській трасі).

Изображение

Окремий респект Славку за фірмові скобки, я б до такої системи точно не додумався.

Далі збори, нав’ючування речей, заправка. Так вже й за полудень перевалило, заодно перечекали невеликий дощик. Зідзвонився з Тарасом із Вінниці.

Изображение

Прощаюся зі Славком — і вперед на Вінниччину.

І все-таки на мотоциклі найкраще подорожувати в травні. Ви запитаєте, чому? Я відповім: тому, що лише в травні можна розсікати після дощу по свіжому асфальту, насолоджуючись квітучими садами над дорогами Хмельниччини, і в такому темпі штурмуючи пагорб за пагорбом. Повний Дзен! :)

В повному дзені я заїжджаю на територію Вінниччини. Зупинився в Ялтушкові, ще раз уточнив маршрут, оскільки дорога перетворилася в напрямок і вище 2ї передачі на ній я не перемикався. Але скоро все налагодилося і я подирчав свої звичні 80, а з пагорбів всі 100. :sotona:

Перед Баром звернув направо згідно знаку, але швидко зорієнтувався, що щось негаразд. Розворот — і я заїжджаю в Бар.

Изображение

Озеро на в’їзді чи в центрі міста — дуже приємна особливість Поділля, і Бар не є виключенням. По місту їхав в потоці машин, оскільки тими зигзагами легко заблукати, а розбита дорога — зовсім не ознака того, що ти звернув з центральної магістралі.
Зупинився біля ринку, трохи затарився.
Изображение

Ще раз набираю Тараса, щоб повідомити, що їхати мені вже недалеко. Проте я й не спішив, а просто насолоджувався отакими пейзажами:
Изображение

Так і добрався до Вінниці. Льоша з Юлею ще десь в Ялтушкові — отже я їду заселятися.
Изображение

Дзвоню, чекаю на Тараса. Настрій чудовий, мене проймає цікавість, що за місто таке — Вінниця.
Поки хвилини очікування тягнуться, я встиг перекусити, вмитися з колонки та добряче погрітися на сонці.

Тут бачу знайомий силует на зустрічній і не менш знайомий звук — нарешті ми з Тарасом побачилися в реалі.
На годиннику вже за 15:00, отже їду в готель заселятися. Тарас люб’язно вирішив провести мене через все місто — і моє перше знайомство з Вінницею розпочалося.

Красиве місто, приємне, і розміточка всюди на дорогах є. Але… недовго любувався я тими дорогами — вся увага зосереджується на хаотичному русі машин і трамваїв. Рух той скоріше нагадував Броунівський: хто куди хоче — туди і їде. Підрізати когось чи затиснути — це в порядку речей. І взагалі, я починаю розуміти, що кількість оленів на 1 кілометр дороги вища ніж в Києві.

Весь мокрий, я доїжджаю до готелю, ділюся з Тарасом враженнями про водіїв.
Щодо самого готелю, то я одразу його прозвав «Back into USSR», хоча приблизно здогадувався, що мене там очікує.

Изображение

Але сприймається все це легко, як чергова частина пригод. :) Поселяюсь, залишаю частину речей. Персонал ввічливий. Вікно мого номеру виходить на стоянку, проте Тарас наполегливо радить залишити мот в дворі місцевого Явіста — Сяви, навіть попри те, що він буде не вдома.

Їдемо на розвідку до Сяви — виявляється що живе він поряд. Ще більшим сюрпризом стало те, що від готелю до фонтанів дуже близько, якщо добиратися через кондитерку. Тарас демонструє їзду тротуарами через двори, я на Чекушці за ним — і от ми вже біля фонтанів. Все-таки мотоцикл дуже зручна річ.

Изображение
Изображение

Домовляємося з Тарасом про те, що ввечері він з родиною, я та Льоша з Юлею зустрінемося на набережній — і роз’їжджаємося. Я вже сам їду до Сяви паркуватися.

Не пропадемо, думаю я, помітивши серед купи мотозапчастин двигун від Яви-250. А моя Чекушка сьогодні вже відпочиває, за день вона подолала 117км, цілковито без пригод.
Изображение

По дорозі до готелю (йшов напростець через двори) помічаю колоритні вінницькі авто.
Изображение

От і сам готель, розміщений він по-суті в приватному секторі, чимось схожому на столичну вулицю Трублаїні.
В душі є гаряча вода, в кімнаті ловить WiFi, проте штор немає. Ну і нічого, буде хоч де висушити речі :sotona:
Изображение
Изображение

Помився, переодягнувся в «цивільне» — і вперед до фонтанів. Час не стоїть на місці, а нам ще потрібно роздивитися місто.

Домовляємося про зустріч з Тарасом біля музею ретро-техніки, а поки він добереться, то ми з Льошею та Юлею встигнемо повечеряти в дуже цікавому місцевому ресторані, що власне біля самого музею. Проте знайшов я той ресторан не одразу, а здорово побігав довкруги:niasilil: , поки не вийшов Льоша.

Смачна вечеря, темне пиво «Ель» — і ми вже на розслабоні, а я ще й рум’яний як оцей смайлик :oops:

Зустрічаємося з Тарасом біля музею, знайомимося з його родиною — Наталею та донечкою Яною. Чоловік на вході в музей — знайомий Тараса, тому двоколісним туристам вхід безкоштовний. А в музеї…. очі розбігаються:

Изображение

тут і 49й ІЖ, і М1М, і Ковровець:
Изображение
Изображение

і навіть пузата В’ятка та Панонія.
Изображение

З автомобілів були представлені як Полуторка, котра пройшла всю війну, так і Трабант, Горбатий ЗАЗік та ІЖ-Комбі з номером кузова 000001.

Изображение

На всій техніці можна сидіти, вона не реставрована. Атмосфера тих часів передається ідеально, враховуючи живий звук, плакати, фотоприналежності, військовий одяг і ППШ з Мосінкою. А для цілковитої подорожі в часі був застосований ГАЗ-67, котрий повіз нас вечірнім містом:

Изображение

І знову хочеться згадати вінницьких «оленів» з правами — підрізати ГАЗік, котрий пройшов війну і понині відчиняє ворота лише бампером — верх тупості. Таке відчуття, що ще трохи — і ми того Авео розчавимо. Сам же ГАЗік радує м’якими підвісками, теплом від двигуна (я сидів спереду) та притягує тисячі поглядів. Повороти показуються руками (не передбачені конструкцією), слабенькі гальма — не його проблема. Душевний автомобіль, загалом :super:

Льоша з Юлею влаштували конкретну фотосесію з військовим спорядженням, тому наздоганяли Тараса ми вже аж на Набережній. Мосінку я не зміг залишити без уваги:

Изображение

Далі за програмою Набережна:
Изображение

Та музичні фонтани. Фото не можуть передати всієї краси вечірньої Вінниці. Потрібно просто зручніше примоститися на нагрітому сонцем бетоні та спостерігати….
Изображение
Изображение

На годиннику вже майже 22:00, прощаємося з Тарасом і родиною — малечі скоро спати.
Але завершувати вечір так не хочеться, тому допитуємо місцевих та беремо курс на Центр:
Изображение
Изображение

Бути у Вінниці та не покататися на трамвайчиках — це не тру. Тому після тривалого очікування наша екскурсія продовжується — розглядаємо вечірнє місто з вікна швейцарського трамвая: телескопічні поручні, датчики на підніжках, кнопки на відкриття дверей…. Та і літачки, виставлені на площах та підсвічені жовтуватим кольором задають цікаву атмосферу.

Кінцева зупинка — залізничний вокзал. Звідси беремо таксі, котре швидко розвозить нас по готелям.

Крізь відчинене вікно номеру чути далекий шум залізниці, чиїсь кроки на вулиці.. і теплий, теплий вечір. Добраніч!

Похожие записи

Back to Top