"Зорі Карпат"
Карпати
18.09 - 22.09.2010
Мрії збувають. Вони переходять в минуле вже не як мрії, а як те, що відбулося, стало доступним і таким простим, навіть буденним. Колись я мріяв про надійний потужний мотоцикл і про подорожі на ньому. Однією з мрій була подорож по Карпатам. Ця мрія стала реальністю. А всього лише треба менше мріяти, треба зібратись і поїхати.
Домовились з Сергієм (Well) про дати. Я моя дружина Яна взяли відпустки. У Сергія і Маши свої графіки і хитрощі що до робочих і вихідних днів )). Чесно кажучи, в мене були сумніви, чи варто їхати саме в ці дати, адже обіцяють дощі на протязі всього тижня по всій Західній Україні. Мені одному то ще нічого, але ж я з дружиною і здоров’я дорожче. Яна виявилася не «робкого десятка», зі мною в будь яку погоду, аби разом
.
Well: «По всем прогнозам должны были быть 5 дней дождей. Но любая поездка это же приключение! Назад, только раки ходят! Удача – смелых любит!».
Маршрут складений ще минулого року, фінансова частина підрахована ще у травні цього року не потерпіла змін. Головне знати кількість запланованих км, приблизну витрату палива ТЗ, кількість днів у дорозі (читай: гроші на їжу та на готелі) + резерв на всяк випадок.
Дійові особи:
1. Сергій (Well) і Маша (Гайка) на Honda VFR750.
2. Я (Syava) та Яна (просто Яна ) на Honda XL400V.
Маршрут мав кодову назву «Зорі карпат»
.
День перший 18.09.2010
Старт, намічений напередодні на суботу в 4 ранку, перенесли на 5 годину. І слава Богу.
Прогноз погоди на перший день подорожі був маловтішний. Вночі йшов дощ. Температура була в районі 10-12 °С.
Наші з Яною збори зайняли 1 вечір і трохи ночі і ранку. Тож я ліг в 1:00, і спати мені залишалось всього 3 години. На дворі дуже сиро, але дощ зупинився. Організм ще не готовий в 4 ранку приймати сніданок.
Прогріваю мотоцикл, шолом і печатки вже одягнені, тут дзвонить телефон - Сергій і Маша вже на місці зустрічі, я трубки не беру, немає часу )). Мама благословила перехрестивши нас у дорогу. Ура, поїхали! Через 7 хвилин зустрілись на трасі Київ – Ковель біля Ворзеля.
Фото на згадку і вперед.
Не дивлячись на те, що субота і на годиннику 5-та ранку, машин на трасі було досить багато. Світло зустрічних фар і його відблиск від мокрого асфальту комфорту не додавали. А відчуття того, що попереду 5 днів дороги на мотоциклі і що зі мною моя кохана, спонукали бути дуже обережним. Очі швидко втомились, їхати було важко.
Коростенський район зустрів нас густим туманом. Швидкість приходилось збавляти до 60 км/год. Мілкі краплі туману щільно лягали на візир, доводилось працювати печаткою наче двірниками авто.
Well: «В Киеве и под Киевем мне еще было тепло в куртке и футболке… но чем дальше мы отъезжали тем прохладнее и влажнее становилось. В районе Малина на визире начали появляться слои росы, которые не успевал смахивать…».
Яна: «Туман, темно, на визире столько влаги, что практически ничего не видно, даже после протирания рукой… и я задремала. Когда темнота и туман рассеялись, мы сделали первую остановку на чай, взбодрились поделились первыми впечатлениями, порадовались первым быстро преодолённым километрам и двинули на встречу приключениям. Дорога была без ухабов, что меня радовало и дало насладиться поездкой без напряга, ехала как в кресле».
За Коростенем вирішили зробити зупинку.
Обов’язкові атрибути подорожі у рюкзаку це - чай і бутерброди )). Зігрівалися.
Сергій і Маша утеплилися, вдягли дощовики. І знову в дорогу. Попереду Новоград-Волинський.
Well: «Дорога бежит под колеса легко, едем не быстро 100-120км/ч в населенных пунктах 80. Гнать как-то даже и не хотелось…дорога мне знакомая, просматривается хорошо, ментов можно было не бояться. Про себя думаю: «как же легко едется, уже больше 200км прошли».
Маша: «Дороги в Ровенской области супер. Мне очень понравились шумоизоляционные стены вдоль трассы в населенных пунктах, видно, что хоть где-нибудь о людях думают».
Їхали досить швидко і легко, але ближче до міста почались ділянки реконструкції дороги, реверсний рух, тягнучки і пробки.
Well: «Хотели заскочить в Ровно на завтрак, да как то есть еще не хотелось, решили ехать дальше. Окружная Ровно уже гораздо интерестней чем была год назад. Работ куда меньше… машины обгоняли по обочине, что б первыми встать на светофор. 2 участка с реверсным движением. Дорога в Ровенской области – просто сказка… не надолго почувствовал себя в Европе».
Десь перед Дубно зустрічні машини завчасно попередили про засаду ДАІ. Ну ми і так тримали швидкість в н.п. в межах «без наказаних» 80 км/год, але навіть трохи скинули, щоб не було зайвих питань. Все-одно нас зупинили і спробували розвести на перевищення швидкості, не вдалося.
Інспектор по хлопчачому либився, наче зустрів давніх друзів, почав розмову ще по середині проїжджої частини коли підходив до нас.
Well:
«Мент: "Добрий день, сержант...." Матюкін"!
Я: Драствуйте.
Слава: Доброго дня.
М: шо так ганяємо? Ви бачили де був знак населеного пункту?
Я: Хая бог милуе, повзем тихенько…
М: 86 км/год
Я: неможе бути
С: Ви помиляетесь - 72!)
М: а шо у Вас там показує??? (и лезет втыкать на приборку Трансальпа)
Я: тупо ржу под шлемом
С: ми поважаємо ПДД і завчастно зкинули швидкість.
Бла-бла-бла
М: ну нема питань, хлопці. Щасливої дороги».
У Дубно зупинились буквально на хвилинку сфотографувати танк і перекинутись пару словами про необхідність виїзду колись в саме Дубно, поїздити місцями боїв, фронтовими стежками.
Друга зупинка почаювати :
Маша: «Фигура памятника огромная, стремительно возвышается на холме над дорогой. Если вы смотрели фильм о путешествии Мак-Грегора вокруг света, вспомните этот памятник из эпизода про Украину. Скульптура действительно потрясает своими размерами и монументальностью.
Скоро Львів, ліворуч височить Олеський замок.
Яна: «Едем, едем, едем, и вот вдалеке виднеется Олеский замок, в который мы не заезжаем
и еще несколько объектов проскочили мимо
».
Зупинились перевірити напрямок на Стрий, тобто на Чоп. Невже цей малопомітний поворот ліворуч і є окружною Львова? Окружна виявилася вузькою і завантаженою автомобілями. Зупинились сфотографувати скелет майбутнього стадіону та церкву.
Маша: «Дорога летит быстро, на одной из заправок уже перед Стрыем замечаем старинные машины, мотоциклы, стилизация под 60е года, кажется».
Доїхали до Стрия. Ура! План на день виконано!
Так легко і досить швидко ми подолали відстань у 650 км. Яна сказала, що менше стомилась ніж коли їздили в Кам’янець-Подільський. На годиннику майже 15:00. Ще можна було б запросто їхати далі.
Маша: «Звонок товарищу Живодерову с Рокера, человек не может с нами встретится по уважительным причинам, решаем ехать в гостиницу и там совместить обед с ужином».
Виявилось, що готель у Стрию, що знайшли в інеті, зовсім не відповідав реальності.
Well: «Ночевать мы собирались в Стрие, но тот отель который выбрали по нету, оказался, каким-то бомжацким притоном … учитывая отсутствие усталости решили ехать искать дальше.»
Десь на виїзді з міста, була клумба з рухом по колу, а нам треба прямо. Навколо клумби 2 смуги руху. На виїзді з клумби у напрямку Чоп ми цілком логічно зайняли праву смугу. Аж тут відразу права смуга уходить праворуч на розворот через міст в сторону Ів-Франківська. Ну а нам же треба прямо. І так змістились в ліву смугу, при цьому івімкнувши лівий поворот, ні кому не створюючи перешкод, перетнули суцільну лінію розмітки, ставшою суцільною аж 3 метри назад. Реально, щоб дотриматися правил розмітки, треба завчасно знати куди зміщуватися під час проїзду даної розв’язки. Як виявилось, то велика годівниця родин місцевих гайців. Мого колегу по роботі там так само за це ж порушення зупиняли буквально за тиждень перед нами. Стоять собі за розв’язкою білою Нивою і звісно нас теж зупинили.
Це був найнеприємніший епізод із всієї подорожі. Пам’ятаю свій зіпсований настрій до самого вечора. Якийсь дуже «темпераментний» інспектор Постуйко обізвав нас панами
і злісними порушниками ПДР. Взагалі якесь ставлення та тон звертання непривітні наче ми йому під двері насцяли. Тоді ми вперше і в останнє за всю дорогу доставали документи.
Well: «Тянемся на окружной Стрия, дальше идет просто идиотская развязка, которую описать тяжко. Вроде нечего сложного, но при большом потоке машин, для того кто там впервые, она довольно жесткая. Суть в том, что надо проехать клумбу по прямой, сразу за клумбой – мост (путепровод), и указатели дорог на 10-к населенных пунктов... За мостом две полосы, между ними разрывная, которая через 2 метра от моста становится сплошной. Правая полоса - поворот на мост, левая прямо. Пока ты следиш за потоком вокруг себя, и пытаешся понять куда ехать, естественно держишся ближе к обочине, и тут опа, а нам надо прямо. Газ - поехали и на метр-два позже пересекаем уже сплошную... а за развязкой мусора.
Поки я діставав свої документи, він взяв документи Сергія і пішов з ним до начальника, що чекав у Ниві. Хвилинна пауза, я не витримуючи йду за ними з своїми документами. А там вже досить жваво і голосно вияснювались відносини…
Well: «В машине прапор. 5 минут розговора. Инцедент был довольно неприятный, но последствий кроме лекции ПДД он не имел, я их убедил. Настроение упало, едем дальше искать наше место ночевки».
Отже не платили і потоколу не склали, але настрій був зіпсований. І накуя були ті розмови…
Десь в 30 км за Стриєм нарешті нам пощастило: гарний мотель, поруч кафе і заправка. Все що треба під рукою. Номери по 210 грн. Стоянка на загородженій території.
Фото
Кумедне кошеня, що сиділо на передньому колесі припаркованого БМВ швидко і безцеремонно перелізло на заднє колесо ВФРа. Справжнє мотокошеня. Віддало перевагу мотоциклу
. Ще там був привітний пес, який на котеня не звертав ніякої уваги.
Обслужили мотоцикли, замкнули їх на ланцюг, встановили на сигналізацію і швиденько в шинок
.
Маша: «Меню нормальное, цены, конечно, могли бы быть и пониже, но, в общем, то терпимо. Зато у них очень вкусный глинтвейн. Отогреваемся, отъедаемся и собственно говоря, спать, завтра подъем пораньше и впереди первые достопримечательности по маршруту и Закарпатье…»
